Давид побіг назустріч Голіафу. Він швидко кинув камінь за допомогою пращі. Камінь ударив Голіафа у чоло, і велетень упав на землю. Господь допоміг Давиду перемогти Голіафа без меча та броні.

Покликаний до царю Саулу, Давид грою на кіннорі заспокоював царя Саула. Після того як Давид, що прийшов до ізраїльського війська відвідати своїх братів, прийняв виклик велетня-філістимлянина Голіафа і вбив його пращею, забезпечивши тим самим перемогу ізраїльтянам, Саул остаточно взяв його на подвір'я (1 Цар. 16:14 – 18:2).

У нерівній сутичці Бог дарував перемогу Давиду. Завдяки цьому війна була виграна, і Давид став загальним улюбленцем.

Адже Давидові було тоді всього п'ятнадцять років. Він був гарний ніжною напівдитячою красою. Досвідчені воїни лише посміхалися, спостерігаючи його кумедний запал. Давид здавався їм тим більш смішним на тлі могутньої постаті, закутої в броню Голіафа.